+380-96-987-95-88
Замовити дзвінок
м. Львів вул. Райдужна 23
One Life
  • ua
  • ru
Пробний урок

Всім привіт! Хочу відразу почати із маленького відступу!) Я не Великий письменник чи блогер від Бога, раніше ніколи нічого подібного не робила, я просто займаюсь улюбленою справою і звичайно що не всі мої статті будуть співпадати із вашою точкою зору, та й в принципі я не ставлю собі це за задачу, адже ми всі різні і по різному судимо про ті чи інші речі, та й взагалі догодити всім неможливо, тому я просто виражатиму свою точку зору набуту чи немалим досвідом на свої роки))))

                                    

Я звичайна дівчинка, хоч мені вже 25 , але все ніяк не можу відвикнути себе так називати, тим паче що можу собі це дозволити, адже кажуть що танцюристи не старіють). Народилась я в звичайній сім’ї, в маленькому містечку що на Рівненщині , можливо ви десь і чули про нього – Радивилів, так, воно зовсім невеличке , але я ніколи не цуралась і не соромилась своєї Батьківщини і навіть ніколи не говорила що я з Рівного навчаючись у Києві, як робило багато моїх знайомих, а приїжджаючи до дому навпаки – що вони вже київські).Як і для кожної дитини так і для мене будучи ще в садочку а потім і в школі моє містечко було для мене чимось неймовірним, просто містом з міст, це тривало до студентських років.

А щодо мого танцювального життя , то воно почалось не за довго після мого народження, не маючи ще повних чотири роки батьки відвели мене в танцювальний колектив, бо як їм здавалось  я дуже люблю танцювати , але навіть прийшовши на танці я не до кінця розуміла подобається мені цей вид занять чи ні, та й що в такому віці дитина може розуміти чи вирішувати. Але зараз звичайно я з впевненістю можу сказати що не дарма це було і подякувати своїм батькам що вони вирішили відвести мене саме в цей колектив, а чому розповім далі.                               

От я як і всі звичайні діти ходила до садка і паралельно танцювала, потім почалась школа, але танці все ж лишались незмінними , танці завжди для мене були на першому місці , і нехай пробачать мене мої шкільні вчителі, я б швидше урок пропустила ніж репетицію, видно вже тоді я для себе правильно розставила пріоритети, просто сама ще цього не розуміла.

А от розуміння того що я хочу пов’язати все своє життя із цим, прийшло із славнозвісними теле-проектами, такими як : «Танцюють всі» і « Танці з зірками», напевно всі мої однолітки дивились їх , але все ж таки не так фанатично як я. Я пам’ятаю ті моменти коли будучи вже в класі 9 – 10 я нікуди на вихідних не виходила гуляти із подругами, хоч мене постійно кликали, моя мама аж почала за мене переживати що я якась не така як всі, напевно думала що в мене не було друзів, але ж ні, справа була в іншому, я просто не могла пропустити новий випуск улюбленої передачі от і все.                                       

Так звичайно в мене було багато хоббі і окрім танців, я любила ліпити з пластиліну й глини, ходила на вокал, займалась англійською, малюванням на склі, математикою, але все цей близько не стояло по важливості для мене в порівнянні з танцями.

В класі 8 я вирішила, що танці – це моє майбутнє. Я ще не знала куди піду навчатись але вже підчитувала потрібну в майбутньому мені інформацію в інтернеті. Звичайно що фундамент цьому моєму бажанню був закладений ще раніше, навіть коли я й підозрювати про це не могла, ще зовсім в ранньому дитинстві , коли я перший раз переступила поріг танцювального залу. Це був перший і останній мій зал в якому  я займалась до вступу в танцювальну академію. Мій перший зал, моє перше тренування , мій перший колектив, мій перший тренер і керівник, мій перший танець і мій перший виступ відбувся в дитячому танцювальному колективі під назвою « Калейдоскоп», так назва досить розповсюджена як потім виявилось при навчанні, але такої атмосфери як там я впевнена більше точно ніде немає. Всіх концертів я точно не пам’ятаю, адже за 12 років які я там прозаймалась їх була величезна кількість, але поїздки пам’ятаю всі, я була горда що займаюсь саме тут бо принаймні в нас у місті ми були найкращими, ми відрізнялись від усіх інших колективів та гуртків. Із колективом ми об’їздили дуже багато, як з концертами так і просто на відпочинок і все завдяки одній людині, яка ніколи не боялась брати на себе таку величезну відповідальність і окрім цього завжди шукала можливість допомогти тим хто не має змоги самотужки поїхати на море чи в Карпати. Якби ви знали цю людину особисто то б обов’язково зрозуміли мене і моє бажання подякувати їй за все, бо  я більш ніж на 100% впевнена що вона точно читатимете цю статтю , адже вона завжди цікавились своїми вихованцями , навіть після того як вони роз’їжджаються по різних містах і далеко за межі України . Дякую Вам Бортник Наталіє Володимирівна, що привили любов не лише  до танцю, але й до всього що відбувається і знаходиться навколо!!!

     

Навчання в школі все більше і більше наближувалось до закінчення і потрібно було обирати вуз, з цим питанням я вирішила не затягувати і вже на початку 10 класу із дідусем поїхала до Києва. Відвідала декілька закладів і зупинила свій вибір на одному із них, а саме на « Київській Муніципальній академії танцю та мистецтв імені Сержа Лифаря». Хоч це була академія по акредитації як училище, але я обрала саме її через те , що  там було дуже багато практики  і зовсім мало усних лекцій, і це мене підкупило, не через те що я не любила вчитись, а через те що я рахувала що для танцюриста першочергово  і найважливіше вміти добре  танцювати, але як згодом я зрозуміла що не лише це вміння ціниться в танцюристові. Ще великим плюсом був той факт, що там можна було навчатись після 9,10 і 11 класів, а по скільки я навчалась в 10 класі, то вирішила вступ у вуз не відкладати до 11 класу. Тому вже в період 11 класу я отримувала освіту в академії і паралельно закінчувала 11 клас в тому ж закладі.

Провчившись 4 роки і закінчивши навчання, по секрету вам скажу, що я видихнула з полегшенням, чому? Та тому що це були не найкращі 4 роки мого життя, хоч педагоги там і справді сильні в своїй сфері, але люди – не найкращі, звичайно що були й хороші але зі всього педагогічного колективу – людини 2 , не більше, і це зовсім не наклеп в їхню сторону, просто я з тих людей які не люблять тішити чиєсь самолюбство, я завжди все говорила і говорю прямо в очі і лише правду, я зовсім не хамовита, просто чесність в наш час зустрінеш рідко , тому її часто сприймають за хамство. 

Відразу після закінчення, наступного дня забравши всі документи я пішла в інший вуз , отримувати повну вищу освіту, цього разу із вибором було ще простіше, адже за 4 роки проживання в Києві встигла придивитись. І от якраз про цей свій вибір я ні разу не шкодувала, вуз цей носить назву – «Національна академія керівних кадрів культури і мистецтва України». І хоч навчання тут було зовсім недовгим і заочним, всього 2.5 роки, але навіть за такий короткий час я встигла взяти багато для себе корисного і цікаво, а основне – це впевненість в собі і розуміння того , що танці це все ж таки моє і закінчила свій досвід з червоним  дипломом.

            

Паралельно із навчанням  в останньому вузі я вже працювала у Львові. Знайти роботу собі по душі було також не дуже просто, але трішки більше ніж через півроку все ж таки я змогла знайти місце де осіла аж на 4 роки, це школа танцю «Біла Пантера». Тут я розпочала свою педагогічну кар’єру , як тренер класичної хореографії, але згодом груп і напрямків все більшало і більшало, і вже через півтора року я вела понад 11 груп, а з відкриттям ще однієї філії їх стало ще майже в два рази більше.

Але напевно у кожного настає переломний момент у житті коли навіть улюблена робота вже не приносить того задоволення що раніше, і хочеться щось змінити, так сталось і в мене. Основне в такому випадку не боятись змін і наважитись покинути для себе звичну зону комфорту, адже якщо справа якою ти займаєшся не надихає тебе, то відповідно ти втрачаєш здібність дарувати і приносити задоволення іншим, і тоді постає питання : чи є сенс в тому що ти робиш?

Тому ніколи не зупиняйтесь на досягненому, рухайтесь до своєї мрії, розвивайтесь . Я також маю цілі яких хочу досягнути, якщо вам цікаво які, слідкуйте за моїм блогом і ви зможете спостерігати як це відбуватиметься, а всім тим хто вже знає про них дякую за підтримку і допомогу!))))))                         

Середня освіта :1999-2009 р. “Школа №1 — гімназія “ м.Радивилів Рівненської області.

Середня спеціальна освіта : 2009-2013 р. КМУАТ “ Київська муніципальна академія танцю та мистецтв ім. Сержа Лифаря” - спеціальність : дипломований спеціаліст, артист балету , хореограф.

Вища освіта : 2013-2016 р. “Національна академія керівних кадрів культури та мистецтв України”, спеціальність : дипломований бакалавр , керівник , педагог танцювального колективу. Диплом з відзнакою (червоний диплом).

Міжнародний сертифікований тренер із пілатесу 1 ступеня.

Повний стаж із занять танцями — 21 рік, з яких 9 років професійно.

Педагогічного стажу — 5 років.